Скарбничка логопеда

«Мовлення дорослих - взірець для наслідування».

     Так улаштована людина, що їй замало просто чути звуки. Вона намагається їх відтворити органами мов­леннєвого апарату. Багато дітей до того, як вимовлять слово машина, називають її звуком, що нагадує ревін­ня мотора, згодом він перетворюється на звук клаксона (бі-бі), і тільки потім вимовляється саме слово. Це відбу­вається тому, що дитина спочатку навчається розрізня­ти не мовленнєві звуки, а отже, наслідує саме їх. Досить часто навіть самі батьки не можуть зрозуміти мовлення своєї дитини, тому що дорослі в спілкуванні орієнтують­ся на слово, а не звуконаслідування. Минає час, сло­во з'явилося, але чомусь неправильно вимовляється: іма, сина, асина, масіна, масина. У кожної дитини по-різному відбувається вимова кожного слова. Пов'язане це з недостатньо натренованими м'язами язика. І по­ки дитина не налагодить роботу органів мовленнєвого апарата, вона вимовлятиме слова неправильно, неви­разно, не дотримуючись порядку звуків і складів у слові, із численними замінами складних звуків простішими, тими, що виходять.

     Але рано чи пізно самостійно або за допомо­гою логопеда складні звуки починають з'являтися в мовленні дитини. А от що з ними робити, вона не знає. Розуміє, що потрібно їх вимовляти в яки­хось словах. Але в яких? Якби їх було два-три, до­сить було б назвати їх для дитини - і проблема розв'язана. Але ж їх так багато, що навіть складно полічити! Як же допомогти дитині запам'ятати ви­мову слів? Адже є мишка, і є миска, є слово рак, але і є слово лак, є слово чітко, і є слово щітка. А є слова ще складніші: де потрібно вимовити від­разу два звуки, а от коли який - незрозуміло (мар­мелад, Сашко). Якщо дитина тривалий час замі­няла звук [р] на звук [л], то найчастіше виникає думка, що звука [л] в мовленні взагалі не повинно бути. І тоді у всіх словах, де раніше вживався цей звук, з'явився на його місці звук [р]. Добре, що ра­кета вже не лакета. Але ж і ложка перетворилася на рожку. Що ж робити? Як допомогти? Чи минеть­ся це? Як довго триватиме цей період?

Що робити?

     По-перше, не панікувати. Головне правило для бать­ків: говорити з дитиною на будь-які теми, приділяти спіл­куванню якнайбільше часу й говорити правильно, не сюсюкаючись із дитиною, не повторюючи її неправиль­ну вимову. Тільки таким чином вона почне запам'ято­вувати слова, у яких міститься складний для неї звук. Тільки так дитина відчуватиме дискомфорт від свого не­вміння говорити правильно, і тільки так прагнутиме до­сягнення результату. Дитині в цей момент дуже важ­ко: посилено працює слухомовленнєва пам'ять, слухова увага. Саме в цей період вона вдячно, нехай навіть не дякуючи за неї, прийме вашу допомогу у вигляді ви­правлення її недоліку мовлення. Хапайте момент! Усіляко підтримуйте малюка, похваліть, якщо він без вашої допомоги, випадково відгадавши, правильно вимовить те або інше слово.

Чи минеться це?

     Ви зустрічали у своєму житті дорослу людину, яка плу­тала б складні й прості звуки між собою? Думаю, ні. Хоча мінімальний відсоток таких людей існує, але во­ни страждають на порушення психічних функцій. Поці­кавтеся у своїх батьків, як цей період відбувався у вас, можливо, вони пам'ятають і зможуть розповісти не од­ну безглузду історію, пов'язану з вашою вимовою. Але ж у вас вона налагодилася? Отже, налагодиться й у ди­тини. Не виключено, що, припинивши плутати свистячі із шиплячими, дитина почне плутати іншу пару звуків. Не лякайтеся, просто настала їхня черга. Але пам'ятайте, що цей період не повинен тривати роками. А до шести років узагалі жодних вад у мовленні дитини бути не по­винно. Якщо переживаєте, зверніться за консультацією до логопеда. У середньому, одна пара звуків установлю­ється за 2-3 місяці. Найчастіше подовження цього тер­міну пов'язане з порушенням фонематичного слуху. Це теж не страшно, усе можна виправити. Головне, виявля­ти бажання допомогти своїй дитині.

     Для того щоб дитина якомога швидше подолала цю перешкоду, потрібно завантажити дитину мовленнєвим матеріалом, насиченим важкими звуками. Але вказів­ка на зразок «Слухай і повторюй» тільки відіб'є бажання вчитися говорити правильно. Оскільки вік формування мовлення збігається з активною ігровою діяльністю, по­трібно використовувати дидактичні ігри.

     Для диференціації звуків [с - ш] можна використо­вувати гру з м'ячем. У ній м'яч відображає положення язика в роті. Під час вимови звука [с] язик упирається в нижні зуби, отже, м'яч повинен ударитися об підлогу. Під час вимови звука [ш] язик перебуває за верхніми зубами, нехай м'яч полетить угору.

     Аналогічно можна використовувати і для звуків [з - ж]. Спочатку дитина сама тримає м'яч у руках. По­тім м'ячем командує логопед. Можна кілька разів по­спіль задати рухом той самий звук. Так розвиватиметь­ся ще й увага. Поступово нарощуємо темп. Таким чи­ном язик дитини пристосовується швидко набувати необхідного положення.

Гра «Свистить - сичить». Ця гра заснована на звуконаслідуваннях. Дітям по­трібно подивитися на картинку й вимовити відповідний їй звук.

Свистять помпа, кран, свисток. Сичать змія, гусак, море.

Під час цієї гри розвивається не тільки вміння дитини вимовляти звуки, але й увага, і швидкість реакції.

Для диференціації звуків [з - ж] можна провести гру «Пила».

Стати в пару, взятися за рук за руки і, нахиляючись то в один, то в інший бік, «пиляти дрова».

Дорослий. Заверещала пила.

Разом. З-з-з-з

Дорослий.Задзижчала, як бджола.

Разом. Дж-ж-ж-ж.

Дорослий.

Поламалася пила,

Навпіл тріснула вона.

Треба майстра викликати

І спочатку починати.

Взаємодія вчителя-логопеда, вихователя і батьків - запорука успішної корекційної роботи з дітьми, які мають порушення мовлення.

     Порушення звуковимови з проявами недорозвинення фонематичного сприймання найбільш поширені у дошкільників. Якщо ці порушення не пов'язані з порушенням слуху, з тяжким недорозвиненням у дитини лексич­ної та граматичної систем, їх визначають як дислалію або ФФНМ (фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення).

     Такі дефекти спричинені функціональною незрілістю мовлен­нєво-рухового аналізатора і недостатнім слуховим контролем влас­ного мовлення, а також анатомо-фізіологічними дефектами мовлен­нєвого апарату. При цьому спостерігається неправильна вимова зву­ків, порушення мовленнєвого дихання. Зазвичай ці порушення су­проводжуються відхиленнями у формуванні фонематичних функцій (фонематичного сприймання, уявлень, звукового аналізу).

     Для подолання мовленнєвих порушень корекційно-педагогічна робота спрямована в таких напрямах:

1.Підготовка артикуляційного апарату до формування артикуляційних укладів:

 -  корекція мовленнєвого дихання і голосу;

 -  розвиток артикуляційних рухів та певних особливостей якості цихрухів - їх сили, точності, координованостї, синхронності;

- розвиток кінестетичних відчуттів.

2.Корекція дефектів звуковимови:

- постановка звуків та їх автоматизація;

-  диференціація звуків;

- розвиток самоконтролю;

- формування активного самостійного спілкування.

3. Корекція фонематичного розвитку:

- формування звукових образів слів;

- розвиток фонематичного аналізу.

4. Удосконалення навичок граматично правильного мовлення:

- диференціація предметно-синтаксичного значення грама­тичних морфем;

- формування навички їх практичного виокремлення;

- формування спрямованості уваги на граматичне оформ­лення мовлення;

- формування уміння вживати різні типи синтаксичних кон­струкцій речення;

- розвиток трансформаційних синтаксичних операцій.

5.Розвиток активної пізнавальної діяльності, невербального
мислення, пам'яті, уваги, зорового гнозису.

 Процес корекційної роботи має коригуючий і розвивальний характер.Удосконалюється усне мовлення дітей, та інтелектуальний розвиток, використовється система фонетичних та мовленнєвих вправ. Діти, виконуючи вправи, практично засвоюють чітку звуковимову, лексику та гра­матику.

 Корекційно-педагогічна робота будуєтьсяв ігровій форміза принципом «від простого до складного» і спрямовуємо на позитив­ний результат.

«Спільні зусилля дорослих - запорука успіху».

     Для того щоб забезпечити ефективний процес корекційно-педагогічної роботи, створюються належні умови це -тісний взаємозв'язок вчителя-логопеда з ви­хователями та батьками вихованців.

     Після детального об­стеження дитини вчитель-логопед ознайомлює вихо­вателя з особливостями її мовлення. Для ефективнішої роботи дітей поділяють на під-групивідповідно до порушень у мовленні. У загальну систему роботи на заняттях та у повсякденному житті вихователь включає багато різних цікавих ігор та завдань, спрямованих на фор­мування чіткої звуковимови та правильного граматичного мовлення. Враховуючи те, що вихователь спілкується з дітьми протягом більшої частини дня, саме на нього покладено функцію автоматиза­ції поставлених звуків у мовленні дітей.Вихователь продовжує формувати у дітей здатність і бажання контролювати себе, спілкува­тись, спираючись на зразок чистого мовлення. На базі чіткої вимови звуків педагоги формують та розвиваютьу дітей:

- активний та пасивний словник, зокрема через словотво­рення;

- уявлення про морфологічний склад слова та його зміни у ре­ченні;

- уміння правильно будувати прості, поширені, складні ре­чення;

- зв'язне мовлення, навчаючи складати розповіді з опорою на предметні, сюжетні картинки, переказувати оповіда­ння, казки;

- стійку увагу, пам'ять, логічне мислення.

     Тісний контакт вчителя-логопеда, вихователя та батьків поліп­шує спільну творчу діяльність і дає можливість дошкільнятам досягти гарних результатів у подоланні мовленнєвих вад.

     Вчитель-логопед планує корекційну роботу, передбачаючи в ній низку послідовних методівнавчання, які обов'язково використовує у своїй роботі і вихователь. Це такі методи:

- вправи для розвитку слухової уваги та фонематичного сприймання;

- вправи для подолання вад мовленнєвої моторики - підготовчі артикуляційні вправи для розвитку рухомості органів
периферичного мовленнєвого апарату, корекція дрібної та
загальної моторики;

- усунення дефектної звуковимови;

- формування вміння диференціювати у самостійному мов­ленні звуки, схожі за артикуляцією та звучанням;

- формування чіткої звуковимови завдяки введенню звука в повсякденне мовлення, що передбачає повну автомати­зацію навичок його вимови.

     Вихователь, спостерігаючи за ро­ботою вчителя-логопедавикористовує ті ж самі методи і прийоми, звертає увагу на звуковимову дітей, граматичне оформлення фраз тощо. На прогулянці та у другій половині дня закріплюєз ді­тьми отримані знання та на­вички, використовуючи ті самі прийо­ми, або ускладнюючи їх за рекоменда­цією вчителя-логопеда.

     Вихователь увесь час спілкується з дітьми, вправляючи їх в активному мовленні, зацікавлюючи, викликаючи у малюків бажання спілкуватися як з дорослим, так і з дітьми.

     Налагодити тісну взаємодію між вчителем-логопедом, вихователем та батьками вихованців допомагає «домашній логопедичний зошит», в якому вчитель-лого­пед занотовує завдання, розміщує сю­жетні та предметні картинки, дидак­тичні ігри, оповідки, загадки, чистомовки тощо. Батьки, отримують зо­шит на вихідні.

   Розвиток фонематичного сприймання слід починати на матері­алі немовленнєвих звуків і поступово охоплювати всі звуки мовлен­ня: від звуків, які діти вже засвоїли, до тих, вимова яких у дітей лише формується та вводиться у самостійне мовлення.

   У всій системі логопедичної роботи з розвитку фонематичного сприймання чи не найскладніше - навчити дітей диференціювати фонеми. Ця робота здійснюється поетапно, а саме:

- розпізнавати немовленнєві звуки;

- розрізняти висоту, силу і тембр голосу, орієн­туючись на ті самі звуки, слова; розрізняти слова, близькі за звуковим складом;

- розрізняти склади;

- розрізняти фонеми рідної мови; проводити звуковий аналіз.

    На першому етапі діти вчать розпізнавати немовленнєві звуки. Ця робота сприяє розвитку та концентрації слухової уваги і пам'яті дітей, збагаченню їхнього дієслівного словника. З цією ме­тою проводяться різні ігри та вправи.

«Що почули? Розкажіть». Педагог пропонує прислухатись і відтворити почуті немовленнєві звуки (на прогулянці, в коридорі, роздягальні тощо).

«Що шумить? Що капає? Що стукає, шарудить, брязкає? Хто сміється?» Педагог створює відповідні звуки (шурхіт, брязкання, стукіт тощо) і пропонує дітям їх відтворити. Як їх можна назвати?

«Тихо - голосно». Педагог пропонує знайти заховану іграшку, орієнтуючись на звук брязкальця, бубна або плескання в долоні. Якщо створене педаго­гом звучання голосне - іграшка близько, а якщо тихе - іграшка знаходиться далеко.

«Упізнай за звуком». Педагог розкладає на столі декілька іграшок, що звучать, демон­струє кожен звук, пропонуючи дітям його запам'ятати. Потім діти заплющують очі, а педагог створює ритмічний звук певною іграш­кою. Педагог пропонує відгадати, що звучить, відтворити заданий ритм та назвати дію (пищить, брязкає, торохтить тощо).

Після того, як діти навчилися розпізнавати різні немовленнєві звуки, вони навчаються їх розрізняти висоту, силу і тембр голосу.

«Упізнай за голосом». Діти стають півколом. Вибирають одну дитину. Вона повертається спиною до інших, заплющує очі. Діти по черзі кличуть дитину, а вона має відгадати, хто її покликав.

«Близько - далеко».Педагог показує дітям картинку із зображенням, скажімо, потягу і запитує: «Як гуде потяг?» (У-у-у.) Потім пояснює: «Якщо потяг да­леко, то звук тихий, а якщо близько - гучний». (Пояснення супро­воджує показом.) Діти відтворюють звук потягу гучно чи тихо - відповідно до команд педагога «близько», «далеко».

«Хто які звуки видає?». Педагог роздає дітям картинки із зображеннями тварин та їхніх дитинчат, разом з дітьми звуконаслідує їх, розрізняючи голос до­рослих тварин та їхніх дитинчат (низький та високий). Потім діти самостійно відтворюють звуки тварини.

Навчаючись вслуховуватись у світ оточуючих звуків, граючись з ними, дитина формує свій слух, намагається наблизити звучання своєї мови до мови тих, хто поряд. Тому що без повноцінного сприй­мання фонем, без чіткого їх розрізнення, неможлива їх правильна вимова. Для того щоб навчити дітей розняти слова близькі за звучан­ням, можна використовувати такі ігри:

«Упіймай слово». Педагог показує дітям картинку і називає її, скажімо, «Котик». По­тім пропонує дітям уважно слухати слова. Якщо діти почують сло­во «котик», то мають плеснути в долоні - «упіймати слово», а як­що прозвучить інше слово - присісти. Після цього педагог прого­ворює низку слів, що відрізняються лише одним звуком: котик - мотик - дотик- котик - ботик - котик- ротик...

«Назви предмети так, як я». Педагог виставляє в один ряд картинки із зображенням предметів, назви яких схожі за звуковим складом, скажімо: дім, дим, коса, ко­за, бак, мак, сік, бік, кит, кіт, ліс, лис. Ознайомлює дітей з назвами картинок. Потім називає кілька слів і пропонує дітям запам'ятати, назвати та відібрати картинки у заданій послідовності. Починати можна з 3 - 4 слів, поступово збільшуючи їх кількість.

Перш ніж навчати дітей розрізняти склади, доцільно ознайоми­ти їх зпоняттям «склад».

«Який склад зайвий?».Педагог пропонує дитині прослухати складовий ряд (па-па-па-ту; ка-ка-та-ка; да-да-&у-да тощо) і визначити зайвий. Зайвим вважа­ється той склад, який має інше звучання.Визначати зайвий склад можна, плеснувши у долоні, піднявши кружечок певного кольору тощо.

«Відгадай слово». Педагог виставляє картинки і промовляє перший склад, а дитина шукає відповідну картинку і називає слово, яке починається з на­званого складу.

В навчанні розрізняти фонеми рідної мови використовується диференціація голосних.

«Кольо­рові звуки». Педагог пропонує дітям по три кружечки і пояснює, що звук «а» живе в червоному кружечку, «о» - в зеленому, «у» - в синьому. Потім пропонує погратися зі звуками:

• педагог називає звук, а діти піднімають кружечок відповід­ного кольору;

• педагог викладає кружечки, а діти по черзі відтворюють звуковий ряд відповідно до кольорового ряду;

• педагог озвучує звуковий ряд - діти будують кольоровий.

     Опанування дитиною звукової сторони слова - складний, але дуже важливий процес. Адже уміння аналізувати звукову структуру слова гарантує в майбутньому грамотне письмо. Тому на цьому етапі роботи діти спо­чатку вчаться самостійно видо­кремлювати певні звуки зі слова, а пізні­ше - аналізувати його звукову структу­ру. При цьому вони навчаються:

- дослуховуватися до звучання слів;

- самостійно визначати послі­довність звуків у слові;

- відчувати звук як окремий елемент слова;

- розрізняти голосні та приго­лосні звуки за вимовою;

- розрізняти тверді та м' які приголосні за звучанням та артикуляцією;

- ділити слово на склади.

     На етапі ознайомлення дітей зі складами, відтворюючи скла­довий ритм плесканням у долоні, вони навчаються на слух за допомо­гою ритмуділити слова на склади і визначати кількість складів у сло­ві. Після того, як діти навчилися розрізняти голосні й приголосні зву­ки, вони розділяють слово на склади, спираючись на голосний звук- складів у слові стільки, скільки голосних звуків.

Коли діти гарно навчаться ділити слово на склади, вони ви­значають наголошений склад, наголошений голосний звук. Дорослому необхідно весь час стимулювати активність дітей підбадьорюванням. Діти люблять ігрові ситуації, у грі вони легше запам'ятовують матеріал, намагаються проявити свої знання, індивідуальність, праг­нуть використовувати поставлені звуки у мовленні.

Артикуляційна гімнастика у віршах

Кінезіологія як засіб розвитку мовлення та інтелектуальних здібностей дітей з особливими освітніми потребами

     Останнім часом спостерігається збільшення кількості дітей з труднощами в навчанні, різними порушеннями в розвитку, труднощами в адаптації, також збільшилася кількість дітей із загальним недорозвиненням мовлення та дізартрією. Для подолання у таких дітей мовленнєвих порушень та попередження розвитку патологічних станів необхідно зміцнювати їхнє психічне здоров'я за допомогою проведення комплексної психокорекційної роботи. Одним зі складових елементів такої роботи є кінезіологічна корекція. Кінезіологія актуальна ще й тому, що на сьогодні значну увагу приділяють дітям з особливими освітніми потребами. У них обмежені можливості пізнавальної діяльності. Діти відстають у розвитку словесно-логічного мислення, не опановують аналізу і синтезу, порівняння й узагальнення. У них недостатньо розвинена ручна моторика, часто порушена координація рухів.

     Перебуваючи на межі педагогіки, психології та медицини, логопедія використовує у своїй практиці нетрадиційні для неї методи і прийоми суміжних наук, що допомагають оптимізувати, роботу вчителя-логопеда. Кінезіологія належить до здоров'язбережувальних технологій. Її вправи спрямовані на збереження здоров'я дітей, корекцію та профілактику відхилень у їхньому розвитку.

     Кінезіологія - це наука про розвиток головного мозку через рух. Її використовують у всьому світі. Засновником наукової кінезіології в Стародавній Греції вважався Асклепіад, який жив понад 2000 років тому. Елементи кінезіології містила давньоіндійська йога, Конфуцій та Гіппократ також користувалися кінезіо терапією.

    Відомо, що старіння організму починається зі старіння мозку. Підтримуючи мозок у стані молодості, ми не даємо змоги старіти всьому тілу. Фундаментальні роботи В. М. Бехтерева, А. Р. Лурія, Б. Н. Анохіна, і. М. Сечєнова довели вплив маніпуляції рук на функції вищої нервової діяльності та розвиток мовлення. Загальновідомо, що будь-які дії рук або ніг спочатку імпульсами проходять через мозок. Саме такий зв'язок головного мозку і дій узяли за основу засновники цієї науки. Вони стверджують, що обидві півкулі головного мозку можуть ефективно розвиватися через спеціальні дії - кінезіологічні вправи.

     Василь Олександрович Сухомлинський уважав, що рух пальців призводить до порушення мовленнєвих центрів головного мозку і посилення погоджень діяльності мовленнєвих зон. Розвиток інтелекту безпосередньо залежить від сформованості півкуль головного мозку та їхньої взаємодії. Зважаючи на це, дуже важливо застосовувати на практиці цю інноваційну технологію, що зробить доступною тренування «мозку» у дітей дошкільного, шкільного віку та дітей з особливими освітніми потребами.

Кінезіологія - це наука про розвиток розумових здібностей і фізичного здоров'я через певні рухові вправи. Це своєрідна «гімнастика мозку». З її допомогою процес навчання і виконання будь-якого виду діяльності стає ефективнішим. Завдяки «гімнастиці мозку» організм координує роботу правої та лівої півкуль, розвиває взаємодію тіла й інтелекту.

     Півкулі мозку людини відповідають за певні функції: Права півкуля головного мозку - гуманітарна, образна, творча - відповідає за тіло, координацію рухів, просторове і кінестетичне сприйняття.

     Ліва півкуля головного мозку - математична, знакова, мовленнєва, логічна, аналітична - відповідає за сприйняття слухової інформації, постановку мети і побудову програм. Для того щоб творчо осмислити будь-яку проблему, необхідні обидві півкулі та взаємодія й синхронізація між ними. Кожна з них є не дзеркальним відображенням іншої, а необхідним доповненням.

Основна мета кінезіології - розвиток міжпівкульної взаємодії та синхронізація роботи півкуль головного мозку, що сприяє активізації розумової діяльності.

Завдання кінезіології:

• розвиток міжпівкульної взаємодії;
• синхронізація роботи півкуль;
• розвиток дрібної моторики;
• розвиток здібностей;
• розвиток пам'яті, уваги, мислення;
• розвиток мовлення.

     Вправи допомагають уникнути стресових ситуацій, поліпшити роботу мозку і всього тіла, а також сприяють гармонійному розвитку особистості та самореалізації у творчому плані. Складаючи комплекси кінезіологічної гімнастики, потрібно брати до уваги методи і прийоми, використовуючи їх як основу.

Розтягування, дихальні вправи, окорухові вправи, вправи для розвитку дрібної моторики, масаж, вправи на релаксацію поліпшують розумову діяльність, синхронізують роботу півкуль, сприяють запам'ятовуванню, підвищують стійкість уваги, допомагають відновленню мовленнєвих функцій, полегшують процеси читання і письма. Новий навчальний матеріал сприймається більш цілісно і природно, нібито розумом і тілом, а тому краще запам'ятовується.

Кінезіологічні вправи вдосконалюють механізми адаптації дитячого організму до зовнішнього середовища, знижують захворюваність і роблять життя дитини безпечнішим завдяки таким якостям, як спритність, сила, гнучкість; готують дитину до школи, поступово привчають її витримувати навантаження, проявляти волю; здатні допомогти дитині впоратися зі стресовими ситуаціями і постояти за себе в непростому житті.

ЯК ПРОВОДИТИ ВПРАВИ?

     Вправи проводять у будь-які режимні моменти як динамічні паузи та як частину заняття для дітей дошкільного віку. Час проведення - 3-5 хвилин, у цілому це може становити до 25-30 хвилин на день. Діти мають точно виконувати рухи і прийоми. Вправи проводять у доброзичливій обстановці стоячи або сидячи за столом.

Для поступового ускладнення вправ можна використовувати:

• прискорення темпу виконання;
• виконання з легко прикушеним язиком і заплющеними очима;
• долучення рухів очей і мовлення до рухів рук;
• долучення дихальних вправ і методу візуалізації.

Хотілося б звернути увагу ще на кілька важ- ливих моментів у проведенні кінезіологічних вправ:

• під час занять проводити такі вправи можна тільки в тому випадку, якщо йде стандартне навчання. Творчу діяльність переривати кінезіологічними вправами недоцільно;
• якщо ж діти мають інтенсивне розумове навантаження, то комплекс вправ краще проводити перед заняттям;
• кінезіологічні вправи дають як негайний, так і кумулятивний, тобто накопичувальний ефект;
• під впливом кінезіологічних тренувань в організмі відбуваються позитивні структурні зміни. У разі більш інтенсивного навантаження - значні зміни.

У своїй корекційно-розвивальній роботі з дітьми я використовую такі кінезіологічні вправи.

ВПРАВИ ДЛЯ НАЙМЕНШИХ І ПОЧАТКІВЦІВ

«Ліхтарики-зірочки»

Руки витягнуті перед собою. Одна долоню стиснута в кулак, друга - пальці розчепірені. Ритмічна зміна позицій («зірочки запалилися і згасли»).

«Кільця»

По черзі якомога швидше дитина перебирає пальці рук, з'єднуючи в кільце з великим пальцем послідовно вказівний, середній і т. ін. Вправу виконують у прямому (від вказівного пальця до мізинця) і в зворотному (від мізинця до вказівного пальця) порядку.

У роботі зі старшими дітьми вправа «Кільця» може бути використана в ускладненому варіанті: ліва рука змикає вказівний і великий пальці, права - великий і мізинець. У такт рахунку ліва

і права руки роблять одночасні різноспрямовані рухи: ліва рука змикає великий палець по черзі з середнім, безіменним і мізинцем, а права відповідно - з безіменним, середнім і вказівним.

ВПРАВИ ДЛЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ТА ШКОЛЯРІВ

«Кулак-ребро-долоня»

Послідовна зміна позицій на площині столу: долоня, стисла в кулак, долоня ребром на площині столу, розпрямлені долоні на площині столу.

«Лезгинка»

Ліву руку стискають у кулак, великий палець відставлений у сторону, кулак розвернутий пальцями до себе. Прямою долонею правої руки в горизонтальному положенні торкаються мізинця

лівої. Після цього одночасно змінюють положення правої та лівої рук протягом 6-8 змін позицій. Необхідно прагнути швидкості зміни положень.

«Змійка»

Схрестити руки долонями одна до одної, зчепити пальці «в замок», вивернути руки до себе. Рухати пальцем, дотримуючи вказівок ведучого. Палець має рухатися точно і чітко. Торкатися його не можна (тільки на початку навчання, якщо не вдається виконати вправу на зоровому рівні). Послідовно у вправі повинні брати участь усі пальці обох рук. Надалі діти можуть виконувати вправу в парах.

«Вухо-ніс»

Лівою рукою беруться за кінчик носа, а правою рукою - за протилежне вухо. Одночасно відпускають вухо і ніс, плескають у долоні, змінюють положення рук «з точністю до навпаки».

«Велосипед»

Вправу виконують у парах. Діти стають одне навпроти одного, торкаються долонями долонь партнера. Здійснюють рухи, аналогічні тим, що виконують ноги під час їзди на велосипеді.

«Поплескали-погладили»

Вправу виконують у парах. Одну долоню кладуть на плече партнера по грі, другу - йому на голову. Необхідно одночасно гладити партнера по голові та поплескувати по плечу. Спочатку можна відпрацювати рух рук на собі, одночасно однією рукою гладити себе по голові, а другою плескати по животу.

«Горизонтальні вісімки»

Витягнути руку вперед, зігнути в лікті, підняти великий палець руки на рівень перенісся, описувати вісімки в горизонтальному полі бачення. Стежити за рухом великого пальця, тільки очима. Малювати вісімки справа наліво і зліва направо, зверху вниз. Повторити 8-10 разів.

«Дзеркальне малювання»

Малювати на аркуші паперу одночасно обома руками дзеркально-симетричні малюнки, літери.

Я запропонувала вашій увазі лише деякі вправи та ігри. Крім активних вправ, існує дуже багато вправи на релаксацію, окорухові вправи, дихальні, розтягування, масаж та ін.

Вправи кінезіології універсальні. Вони допомагають дорослим і дітям. Вони дуже прості у виконанні та не вимагають спеціальної фізичної підготовки. Регулярне виконання цих вправ позбавляє втоми, підвищує концентрацію уваги, сприяє підвищенню фізичної та розумової активності.

З першого дня їхнього проведення діти зацікавлені в участі, з ентузіазмом виконують усі завдання, тому що вони побудовані в логічній послідовності, з поступовим ускладненням завдань і цікаві тим, що їх виконують навіть космонавти під час підготовки до польотів у Космос. Деякі ігри проводять у формі змагань.

Кінезіологія - дуже цікавий і ефективний метод роботи, зокрема прості та корисні ігри, що ми можемо використовувати в роботі з дітьми.