Як говорити з дитиною про війну та безпеку: поради психологині Світлани Ройз

   Дитяча та сімейна психологиня, авторка книг «Таємниця Життя та смерті», «Хто живе у мами в серці?», «Я сьогодні йду в садок» Світлана Ройз ділиться порадами для батьків як поговорити з дитиною на тему війни та підготуватись до непростих розмов: чому мама чи тато йдуть захищати країну, навіщо виїжджати зі свого будинку, міста чи країни, як зробити так, щоб в укритті дитина почувала себе у безпеці, про слова підтримки та кілька практичних кейсів - у нашому матеріалі.

Нам потрібно чесно і дуже короткими фразами відповідати на питання дітей, навіть на найбільш тривожні. Пояснити, що зараз у нашій країні війна, але наша армія зупиняє всі сили ворога. Робити акцент: «Наша армія дуже сильна». Пояснити сигнали сирени: «Коли ти чуєш сирени, це означає, що наша армія поруч, вона виявила небезпеку і бореться з нею. І це означає, що про нашу безпеку дбають».

Треба запевняти дитину, що зараз ми в безпеці. Які слова нам обирати. «Я - дорослий, я тебе захищу, я з тобою. У нас є план, я знаю що робити. Дивись: скільки людей разом і як наша армія нас захищає». Не соромити за страх, дозволяти виявляти будь-які емоції. Не порівнювати з іншими, навпаки - бадьорити: «Ти молодець, ти так гарно справляєшся. Ти мій герой/Ти моя героїня».

Переміщуючись в укриття, взяти для дитини зі собою іграшку чи іншу улюблену річ, чи стискати руку маляти або зробити з хустки мотанки. Просити дитину, щоб обійняла вас міцно-міцно. Робити будь-які вправи, що задіюють тіло: вправи на розтягування, потягування та інші. Можна бити стіну, впиратися у стіну. Треба направляти рух дитини: стрибати в класики, стрибати сидячи на сідницях, дату гру на телефоні. Підлітки можуть дистанціюватися, уникати всього, сидіти в тік-тоці, не реагувати. Це їхній спосіб впоратися з напруженістю. Варто дати їм конкретне доручення і дати можливість проявити емоції. Важливо разом співати і надати дитині можливість в малюванні, ліпленні, складанні лего - трансформувати свій страх і напруженість. Уявити себе, сім'ю, місто, країну під веселкою - під захисним куполом. Малювати, створювати уявні та зроблені з підручних матеріалів захищені простори.

Якщо дитина бліда, розгойдується, не реагує на контакт - розтерти руки, мочки вух, дати шоколад і солодкий чорний чай, взяти на руки, похитати, почати співати пісню, яку вона пам'ятає. Звертатися на ім'я, говорити: «Мама й тато поруч». Потім дати тетріс на телефоні, або пограти в дартс, або гру, пов'язану з просторовим сприйняттям.

«Ми обов'язково впораємося. Ми дуже сильні».

Нам треба бути готовими до будь-яких емоцій дитини: до її істерики, крику, благань не йти. Відчуйте, будь ласка, силу свого наміру і силу своєї любові. Це буде істотним, якщо ви самі проявлятимете емоції. Але, будь ласка, не заперечуйте емоції дитини. Нехай вам вистачить любові і сил не сердитися і не відсторонюватися від її проявів. Ви можете сказати: «Твій батько/твоя мати - герой/героїня. Завдяки йому/їй зараз так багато людей, дітей та дорослих можуть бути в безпеці. Для батька/матері найважливіше, щоб ти міг/могла зростати щасливим. За тебе і за всіх дітей України вони зараз дають відсіч ворогам. Він/вона - герої. І ти - герой/героїня. Тобі так складно, але ти так тримаєшся. І я дуже вдячний/вдячна тобі за це. Мені найбільше в світі хотілося б бути весь час поруч із тобою. І моя любов завжди у тобі, у кожній твоїй клітинці. Прислухайся до серця - ви можете покласти руку на серце дитини. «Ти чуєш, воно каже: люблю, люблю, люблю». І моя любов завжди в тобі, хай де б я був/була. Я зроблю все можливе, щоби бути з тобою і щоб ми перемогли».

Міцно обійміть дитину. Можливо, сфотографуйтеся з нею, щоб у дитини була можливість у будь-який момент спиратися на ваш образ. Якщо це можливо, дайте дитині свою річ. Будь-що: браслет, пояс, брелок. Це - ваша матеріальна частка. Обіцяйте, що при можливості будете виходити на зв'язок. Не йдіть не попрощавшись і обов'язково бережіть себе.

Правила підтримки, якщо родина евакуюється з дитиною

Перший етап - інформація

Дитині важливо сказати: «Ми робимо все можливе, щоб ти був/була у безпеці, щоб ми були у безпеці. Зараз нам з тобою важливо виїхати у безпечне місце, в інше місто чи країну. Ми будемо весь час із тобою. Разом з нами їде дуже багато дітей та дорослих. Ми їхатимемо поїздом/машиною/автобусом. Нас зустрінуть дуже добрі люди і допоможуть. Ти бачиш скільки довкола нас хороших людей - набагато більше, ніж поганих». У цей момент важливо, щоб ваш голос звучав стійко та впевнено.

Реакції дітей можуть бути різними. Важливо бути готовим до того, що дитина розплачеться і скаже, що не хоче залишати будинок, друзів та іграшки. Ми підтримуємо її почуття: «Мені теж дуже сумно, і мені так шкода, що тобі доводиться через це проходити. Якби я міг/могла, я б усе зробив/зробила, щоб війна припинилась і все було як раніше. Дивись, який ти герой/героїня, ти нам так допомагаєш і був таким сміливим/сміливою. Зараз нам дуже важлива твоя допомога, щоб ми були в безпеці. Спочатку ми матимемо тимчасовий будинок, а потім ми повернемось до нас додому. Я тебе дуже люблю і ми обов'язково впораємось».

Якщо це можливо, запитайте: «Що б ти хотів/хотіла взяти з дому, найважливіше?». «Хочеш, я сфотографую будинок?» - якщо будинок цілісний. Дитина може запитати: «Ми їдемо назавжди?». Важливо відповісти, що ви не знаєте наскільки. Можна відповісти: «Доки не стане безпечно». Якщо вона питає: «А де ми будемо жити?», обов'язково скажіть те, що вам відомо. Може так: «У нас буде тимчасовий будинок. Можливо, ми житимемо з великою кількістю людей».

Коли дитина питає: «А я не побачу більше своїх друзів?», ми можемо відповісти: «Я впевнений/впевнена, що побачиш. І ми зможемо їм дзвонити та писати. А ще в тебе неодмінно з'являться нові. У тебе будуть і старі, і нові друзі.

Якщо батько дитини залишається в Україні, ми можемо сказати: «Ми їдемо з тобою вдвох. Тато приєднається, щойно зможе, чи ми до нього повернемося. Він буде робити все можливе, щоби скоріше бути з тобою, бо ти - його сонечко і він тебе дуже любить. Твій тато - герой, як і ти. Ми будемо молитися за тата, і наша любов буде з ним, а його - з нами».

Дитина може плакати, кричати. Намагайтесь втримати її почуття без осуду та відчуття провини. Коли дитина заспокоїться, ми можемо спитати: «Яку іграшку ти хочеш взяти зі собою?». Якщо ви їдете в іншу країну, візьміть, будь ласка, кілька книг, які були б написані вашою мовою. Це буде дуже важливо. Дорогою показуйте дитині фотографії цієї країни.

Другий етап - правила

«Зараз дуже важливо, щоб ти нам у всьому допомагав/допомагала. Ти робитимеш те, про що ми тебе просимо, будеш завжди поруч, нікуди не тікатимеш, ні з ким чужим не йдеш, постараєшся не вередувати. Нам у дорозі не завжди буде зручно, але ми точно впораємося. Домовилися?». І обов'язково потиснути дитині руку: «Дякую, я знала, що на тебе можна покластися».

Важливо переконатися, що дитина знає своє ім'я, прізвище, імена та прізвища батьків та дорослих, які її супроводжують. Покладіть у кишеню дитині лист з її та вашими даними. Дайте дитині доручення, яке їй під силу, наприклад, стежити за її рюкзачком, відповідати за іграшку, пити воду та вам нагадувати.

У дорозі. Дитині важливо відчувати вашу опору. Перша опора - це дотик. Частіше торкайтеся її. Друга - ваш погляд. Дивіться на неї настільки лагідно, як ви вмієте. І ваш голос. Розмовляйте з нею, співайте їй пісні. Коли дитина тривожиться, вона може стати гіперактивною, тривожною, примхливою, млявою. Це - нормальні реакції. Якщо дитина скаржиться - слухайте її, не перебиваючи, не виправдовуючись, даючи можливість спертися на ваше терпіння та розуміння. Дитині важливо чути: «Дякую за те, що ти так допомагаєш нам у дорозі. Я бачу як тобі складно, але ти справляєшся».

Якщо є щось, що ви робили у цей час, на який припадає дорога, регулярно, обов'язково повторюйте це у дорозі: читайте казку перед сном, співайте пісню, обіймайтеся. Вимовляйте слова, які для ваших дитини звичні. Можливо, це секретні слова у вашій сім'ї. Це дасть дитині відчуття стабільності. Придумайте кілька ігор, в яких ви будете перенаправляти увагу та енергію дитини. Можна дати їй завдання фотографувати дорогу. Постарайтеся у дорозі поговорити про тварин, у яких будиночок завжди з собою, наприклад, равлик: «Хай де б ця тварина була, вона вдома. Уяви, що ти - равлик. Зроби «Чик-чирик, я в будиночку».

По приїзді скажіть дитині: «Ось ми й в безпеці. Дякую за те, що ми разом змогли це зробити. Зараз будемо знайомитись з нашим новим будинком. Він не схожий на наш будинок. Я не знаю, чи він сподобається тобі і мені. Але ми зможемо його зробити нашим. Ми з тобою - як равлики. Наш будинок завжди з нами. А до інших міст ми з тобою звикнемо. Люблю тебе. У нас обов'язково все буде добре, хай де б ми були».

Посібник "Дитинознавство" для скачування.

Вас вітає практичний психолог Зана Євгенія Миколаївна. У нашому садочку створена та працює "СКРИНЬКА ДОВІРИ". 

У кожного в житті виникають ситуації, коли ми потребуємо допомоги. Нам здається, що ніхто нас не розуміє, не чує...

Напишіть мені лист на "СКРИНЬКУ ДОВІРИ" за адресою: 1.psidopomoga@gmail.com і ви будете почуті, обовязково отримаєте відповідь і допомогу !!! 

З повагою, ваш психолог.

Коли дитина кусається: причини та способи викорінити звичку

Всі діти - ангели, але навіть у них є зуби) 

Що робити, якщо дитина почала кусати Вас, інших дорослих чи однолітків? Давайте розумітися.

Причиною раптової агресії може стати банальна відсутність інших способів розповісти про своє невдоволення, страх, а іноді навіть про кохання та прихильність. Дитина двох років може ще не чітко говорити, у таких випадках варто, по-перше, вчити говорити "ні", "не хочу", "боляче", "моє" у сутичках за іграшку або особистий простір і показати альтернативні варіанти прояву світлих почуттів : обійми, погладжування тощо. Спробуйте змоделювати необхідну ситуацію за допомогою іграшок, казки. Часто дитина до двох років, перебуваючи в саду, повинна адаптуватися до нових умов: багато людей, купа нових емоцій, які беруть гору. У цей період дитина переживає багато різноманітних почуттів та пізнає нове. Іноді, коли дитина кусається - це прояв емоційної та фізичної перевтоми. Безумовно, перше, що варто зробити: сказати чітке "ні" і "не можна", а також вказати причину: "бо це боляче", "це не приємно", "це образливо", а, по-друге, варто вчасно змінювати активності відпочинком: як удома, і у саду.

З іншого боку, це може бути спробою привернути увагу дорослих. Спробуйте частіше обіймати дитину, зверніть увагу на її настрій, переживання. Часто тілесного та емоційного контакту між дорослим та дитиною достатньо, щоб припинити шкідливу звичку.

Діти 2х-3х років використовують цей "прийом", щоб показати свою силу та лідерство, з одного боку та перевірити межі дозволеного, з іншого. Вчасно зупиняйте це, покажіть, що лідер - добрий, сміливий, уважний, а не агресивний. Тимчасово відстороніть малюка від гри - він повинен усвідомити, що робить шкоду, насамперед собі, позбавляючи можливості грати з іншими.

Можливо, ви, граючи з малюком, жартома його покусуєте: "З'їм твою ніжку", "Кусь за бочок". Діти ще не знають міри і можуть, граючи, наслідувати ваші кусання, але боляче і по-справжньому. Слід припинити, на якийсь час, такого роду гри; показати сліди зубів, розповісти, що це болить і може образити іншого. Підійдіть разом до "потерпілого", попросіть вибачення, пошкодуйте - навчіться разом загладжувати вину.

Іноді, кусання - це "симптоми" агресії у ній. Не обов'язково по відношенню до самої дитини, можливо, вона стала свідком вашої сварки. Спробуйте не з'ясовувати стосунки у присутності дитини. Намагайтеся поводитись спокійніше і серед інших дорослих: не сваріться у черзі; не кричіть на людину, яка наступила вам на ногу - дитина чітко копіює ситуації дорослого життя і реагує на них через свої вміння та доступний "інструмент" (зуби та кулаки - завжди напоготові).

Пам'ятайте, що відучити кусатися миттєво не вдасться. Наберіться терпіння, спостерігайте за дитиною вдома та серед дітей. Якщо дитина мала намір когось вкусити, але не зробила цього - похваліть - це дасть поштовх до думок, що це правильно; підкажіть як ще можна виявляти свої емоції.

12.11.2021